﻿2 Коринфян.
4.
Тому, маючи це служіння згідно з милістю, що нам явилася, ми не втрачаємо відваги. 
Ми відреклися від прихованих та ганебних учинків, не живемо в хитрощах і не перекручуємо Слова Божого. Навпаки, показуючи істину, ми представляємо себе перед Богом на суд кожного людського сумління. 
І якщо наша Добра Звістка закрита, то лише для тих, що гинуть, – 
для невіруючих, яким бог цього віку засліпив розум, щоб не засяяло над ними світло Доброї Звістки про славу Христа, Який є образом Бога. 
Ми проповідуємо не себе, а Ісуса Христа як Господа, себе ж – як ваших рабів заради Ісуса. 
Адже Бог, Який сказав: «Нехай з темряви засяє світло», є Тим, Хто засяяв у наших серцях, щоби просвітити розуміння слави Бога в особі Ісуса Христа. 
Проте ми носимо цей скарб у глиняних горщиках, щоб надмірність сили була від Бога, а не від нас. 
Ми в усьому обтяжені, та не роздавлені; збиті з пантелику, але не впадаємо в розпач; 
нас переслідують, та ми не покинуті; нас збивають із ніг, та ми не гинемо. 
У своєму тілі ми завжди носимо смерть Ісуса, щоб життя Ісуса виявилося в наших тілах. 
Адже ми, живі, постійно віддаємо себе на смерть заради Ісуса, щоб Його життя виявилося в наших смертних тілах. 
Тому в нас діє смерть, а у вас – життя. 
Маючи один дух віри, згідно з тим, що написано: «Я вірив і тому говорив», ми віримо й тому говоримо, 
оскільки знаємо, що Той, Хто воскресив Господа Христа, воскресить і нас разом з Ісусом та представить разом із вами. 
Адже все – для вас, щоб благодать, примножена багатьма, щедро принесла подяку на славу Божу. 
Тому ми не падаємо духом. І, навіть якщо наша зовнішня людина гине, наша внутрішня людина оновлюється день у день. 
Адже наше тимчасове й легке страждання приносить нам більш вагоме багатство вічної слави. 
Ми дивимося не на видиме, а на невидиме, бо видиме минає, а невидиме вічне. 
