﻿2 Самуїлова.
3.
І тяглась довго незгода між домом Сауловим і домом Давидовим; та Давид усе більш та більш убивавсь у потугу, дом же Саулів усе слабшав. 
І народились Давидові сини в Гебронї: перворідень його був Амнон від Ахиноами з Езрееля; 
А другий Далуя від Абигеї, жінки Кармелїя Набала; третий Авессалом, син Маахи, дочки царя Талмая Гессурського; 
Четвертий Адонїя, син Аггити; пятий Сафатія, син Авитали; 
Шестий Етераам, від жони Давидової Егли. Сї породились Давидові в Гебронї. 
Покіль тяглась незгода між домом Сауловим і домом Давидовим, стояв Абенир твердо за дом Саулів. 
У Саула ж та була наложниця на імя Рицпа, дочка Айя. І поспитав ув Абенира Саулів син Евостей: Чому ввійшов єси до наложницї панотця мого? 
За се питаннє розсердивсь Абенир вельми, та й каже: Хиба ж я песя голова? Воюючи проти Юди вчинив я милосердє домові Саула, батька твого, ріднї його й приятелям його й не віддав тебе Давидові в руки, а ти дорікаєш оце менї за жінку! 
Нехай удїє Господь Абенирові сяк і так — як поклявся Давидові Господь, те я й учиню йому: 
Одійму царство домові Сауловому, та й поставлю престол Давидові над Ізраїлем й над Юдою від Дана аж до Берсабії. 
І не зваживсь Евостей відказати нї слова Абенирові, бо боявсь його. 
От і шле Абенир посли до Давида в Геброн, сказати йому: Чия ж се земля? і дальше сказати: Вчини зо мною вмову, й рука моя буде з тобою й приверну до тебе всього Ізраїля. 
І відказав той: Добре, вчиню з тобою вмову, тільки вимагаю від тебе одного, от чого: не побачиш лиця мого, як не приведеш Саулової дочки Мелхоли, як сам прибудеш, щоб бачитись зо мною. 
І послав Давид посли ще й до Саулового сина Евостея з вимаганнєм: Оддай менї жону мою Мелхолу, що висватав я за сотню Филистійських передних шкірок. 
І послав Евостей, одняти її в її супруга Фалтія Лайшенка. 
Супруг її проводжав її плачучи до Багуриму; та Абенир сказав йому: Ійди до дому! І вернувся він до дому. 
Увійшов же Абенир у переговори з громадськими мужами в Ізраїлї й говорив: Давно вже ви бажали собі Давида царем; 
Вчинїте ж се тепер, обітував бо Давидові Господь: Рукою раба мого визволю я люд мій Ізраїля з рук Филистіїв і всїх ворогів його. 
Так само промовляв Абенир і Беняминїям. І пустивсь Абенир в Геброн, щоб переказати Давидові все, чого бажав Ізраїль і ввесь рід Беняминів. 
Як же прибув Абенир у товаристві двайцятьох мужів громадських до Давида в Геброн, справив Давид Абенирові й бувшим із ним бенкет. 
І каже Абенир Давидові: Я виберусь і пійду та поскуплюю докупи ввесь Ізраїль, щоб учинили вмову з моїм паном, тодї ти будеш царем так широко, як схоче душа твоя. І відпустив Давид Абенира, й він відійшов з упокоєм у дорогу. 
Аж ось несподївано прийшли Давидові військові з Йоабом з одного походу додому й принесли велику здобич, тим часом як Абенира не було вже в Давида в Гебронї, сей бо одпустив його з упокоєм. 
Як же вернувсь додому Йоаб із усїм військом, переказують Йоабові: Абенир Ниренко гостював у Давида, і він одспустив його з упокоєм. 
І прийшов Йоаб до царя й каже: Що ти вчинив? Оце гостював у тебе Абенир, на що ж ти відпустив його звідсї? 
Хиба тобі не в догад, що Абенир Ниренко приходив, щоб тебе перехитрити й взнати виходи й входи твої, та розвідати все, що ти чиниш. 
І вийшовши Йоаб від Давида, послав гонцїв за Абениром, і завернули його від криницї Сири, а Давид про се й не знав. 
Як же вернувсь Абенир у Геброн, одвів його Йоаб на бік у середину воріт, нїби на те, щоб із ним тайно поговорити, й тут кольнув його в живіт. І вмер Абенир за кров Асаїла, брата Йоабового. 
Як же сказано про се Давидові, то він заговорив: Не винен я й царство моє перед Господом за кров Абенира Ниренка; 
Нехай вона впаде на голову Йоабову і всю родину батька його, й нехай у родинї в його не переводяться нїколи такі, що недугують течивом або проказою, такі, що ходять на деревяній нозї, що падають од меча або седять без хлїба! 
Йоаб же й брат його Авесса стратили Абенира за те, що вбив їх брата Асаїла в бою під Габаоном. 
І повелїв Давид Йоабові й усїм прибічникам його: Пороздирайте одежу на собі й йдїте голосючи перед Абениром. Та й царь Давид ійшов за марами. 
І як поховали Абенира в Гебронї, то плакав Давид над гробом Абенировим у голос і плакав так само ввесь люд. 
І оплакуючи Абенира та нарікаючи, промовляв він: Чи то ж смерттю підляки вмірати було Абенирові? 
Руки тобі не звязано, ноги тобі не сковано, й поляг ти, як полягають хиба від розбійників. І плакав по йому ще більш увесь люд. 
Ще був ясний день, як прийшов люд силувати Давида, щоб чого небудь попоїв. Давид же заклявсь: Щоб менї Господь те й те вдїяв та ще й причинив, коли їсти му хлїб або що небудь, покіль зайде сонце! 
Як довідавсь про се ввесь народ, то вподобав собі вельми, та й усе також, що царь чинив, подобалось людові. 
І впевнився люд і ввесь Ізраїль того дня, що вбито Абенира Ниренка не по царському наказові. 
І сказав царь прибічникам своїм: Чи знаєте, що того дня полїг воєначальник і великий муж ув Ізраїлї? 
Я ж іще слабий, хоч і помазано мене на царство; тим часом сї люде, сини Саруїні, переважують мене; нехай же Господь одплатить по заслузї тому, хто чинить ледарство! 
